Як вийти на рівень комунікації 80-го левелу чи звіт про поїздку школи “Відкриті крила” в гості до школи “Відкриті крила”

Довго думав, як почати розповідь, тому скажу чесно, – засновникам школи було ДУЖЕ-ДУЖЕ необхідно познайомити учнів та тюторів оболонського філіалу школи «Відкриті крила» з життям борщагівського філіалу.

Навіть скажемо більше, тьюторам це було більш потрібно, ніж учням. Не буду приховувати, що перші 2 тижня у нас проходять не легко, чи розповідати байки про те, як всі діти почали весело щебетати один з одним і залюбки бігти на заняття. Бувають і дуже складні ситуації, які виникають у зв’язку з порушенням основного правила школи, який самі діти пропагують, з яким багато хто прийшов з інших шкіл – не ображати ближнього ані словом, ані ділом. Але не це спонукало до звіту. 

Просто тьютори та деякі майстри, які не проводять заняття на Борщагівці, перестали вірити у власні сили та втратили бачення мети своєї роботи. Дуже важко повірити в дитину, яка іноді використовує в своїй бесіді лайку, ображає інших, не хоче займатись, а на умовляння чи прохання виконувати правила, які сама проголосила, може закатити істерику. Важко визнати, що комунікувати вміють не всі і не одразу, що майстрів та тьютерів будуть перевіряти на стійкість та непохитність поглядів (я вже писав, як одна тьютор протрималась у нас всього 15 хвилин). Важко повірити, що навіть знаходження поруч із дітьми, які прагнуть до знань та віддають себе навчанню, має більший вплив на розвиток дитини, ніж примусове запихання до голови підручникових знань.

Батьки, які не вірили нам, що буде нелегко, починають знімати рожеві окуляри, і навпаки, ті, що очікували жахливих тижнів, з подивом залишають свою дитину в школі, не можуть забрати її ввечері чи змушені відміняти поїздку дитини на відпочинок серед тижня, бо дитина вимагає повернення до школи. Але і не про це піде мова.

Я постійно пишу, що комунікація – це найголовніше вміння, яке необхідно опанувати будь-якій людині. Саме на зрізі непорозумінь у комунікації відбуваються практично всі конфлікти. Саме через комунікацію іноді дуже обдаровані люди не можуть знайти собі місце у житті.

Ви б знали, як ми вмовляли дітей з оболонського філіалу школи «Відкриті крила» з’їздити до таких саме діток на Борщагівку. Але більшість вирішила, що це їх переводять до іншої школи і ніяк не погоджувалась. Але роз’яснення відбулось. І ось, оболонський «десант» на Борщагівці.

Дітей не пізнати. Ще в таксі вони про щось сперечались між собою, а по приїзду вони перетворились на загін розвідників у ворожому таборі. Всі один до одного та один за одного, деякі навіть тримаються за руки. Ходять, дивляться, слухають, дивуються. Бо іде навчальний процес – хтось сидить з книжкою, хтось налаштовує комп’ютер (скоріш розбирається з драйверами), хтось вже в кабінеті для занять чекає на наступного майстра.

Дивно їм все. Як так? Ніхто не кричить (хоча і таке буває), ніхто не віднімає у іншого ручку, іграшку, зошит (ми цим ще в минулому році перехворіли), всі спілкуються на рівних (хоча і тут є свої групи за ознакою прихильності), при оголошенні заняття практично всі поспішають займати найкращі місця (саме тому деякі приходять в кабінет заздалегідь, хоча є такі, що і не поспішають), під час занять вся увага на майстрі і тому, що він показує, а потім на тому, що сам робиш (тих, хто намагається зірвати заняття, очікує НАЙГІРШЕ покарання – тьютор просто відводить в іншу кімнату, де він може гратись, читати, дивитись наукові фільми, його може розважати сам тьютор, але покарання в тому, що дитина дізнається про зроблене в іншій кімнаті тільки після заняття зі слів інших дітей, але це у самому найгіршому варіанті, зазвичай, пустуни отримують і другий, і третій шанс).

meeting_17_09_00

Але минув час і комунікація пішла. І, звичайно, вона визріла на основі спільних інтересів, і ми раді, що цей інтерес вони отримали у “Відкритих крилах”. Тріо гармошок розтопило кригу між двома колективами, діти почали потрошку спілкуватись, пішли разом на заняття, хоча на прогулянці були окремо.

Так, це ще не вищий рівень комунікації, але мету досягнуто, і закладено нові цеглинки у будиночки дитячих особистостей, кожному стільки, скільки він був готовий закласти, і такої форми, яка сподобалась.

У кожного колективу свій шлях становлення, на який впливає все – від місця до членів колективу чи плям на сонці. І щеплення добрим спілкуванням має шанс, якщо діти готові змінюватись, а вони, на мою думку, готові.