Засновник та керівник школи – Валентина Артамонова

Валентина Артамонова

Валентина Артамонова – засновник та керівник школи «Відкриті крила», психолог
Для мене школа – ще одна дитина. Я прийшла в альтернативну освіту через свою старшу доньку. Вона була в 7 класі, коли у неї виникло питання «для чого я ходжу до школи?»

Ми довго не наважувалися піти на домашнє навчання, але вона сказала «якщо пробувати, то краще в 7 класі, не вийде – повернуся і все наздожену». Як виявилося, наздоганяти нічого не треба. Через пів року на домашню освіту наважилася молодша. Весь 3 клас ми навчались вдома і організовували гуртки для «домашників». Напередодні  4 класу дочка сказала, що самій їй вдома займатися нудно, але в звичайну школу йти не хоче. Тоді нас підтримали батьки дітей, які були у гуртках, і ми вирішили створити свою школу.

За основу ми взяли  ті принципи, що використовуємо із своїми дітьми, тому що побачили – вони працюють. Свого часу саме для того, щоб працювати не тільки із своїми дітьми, я отримала другу освіту за напрямом психологія (за першою освітою я інженер-енергетик і маю більше ніж 10 років досвіду на інженерних посадах).

Останнім часом я вела психологічну практику з дорослими, а школа дозволила в повній мірі реалізувати на практиці набуті теоретичні знання, які реалізувались у ряді підходів, за якими працює школа:

1) Навчання у школі починається в 10.00. Саме тоді наш мозок починає працювати більш продуктивно.

2) Кожна дитина – це повноцінний світ, який ми маємо зберегти і розвинути.

3) Кожна людина (дитина – це теж людина) може брати відповідальність за своє життя, освіту, вчинки і т.д.

4) Кожна людина має право щось любити чи не любити.

5) У нас немає чіткого поділу уроків за часом, бо продуктивність у кожного своя.

Відповідно до цього склалися цілі і правила школи:

1) Кожна дитина – це особистість. Вона приймає рішення чи хоче вона ходити до нас в школу з існуючими правилами та ідеями.

2) Дитина сама бере відповідальність за своє навчання. Ми говоримо про вимоги міністерства, суспільства, очікування  і наслідки того чи іншого вибору.

3) Ми даємо дитині час на адаптацію і попереджаємо батьків про те, що це може тривати 2-3 місяці, чи навіть 6 місяців, бо змінюється система цінностей, відповідальності, ставлення до знань і навчання.

Я для своїх дітей вирішила, що моя задача – дати їм більше можливостей. Спробувати різні курси, напрями від малювання і їзди верхи, до програмування, танців і занять фотографією. Для того, щоб вони могли обрати те, що їм більше до душі. Допомогти в підготовці до вступу, як у вітчизняні ВУЗи, так і в закордонні.

Те саме ми пропонуємо для всіх діток в нашій школі.

Ми подумали, «а що буде необхідно дітям через 10 років?» І прийшли до висновку, що це навички комунікації, вміння читати, вчитися, шукати інформацію і аналізувати її (ми почали займатись за напрямом критичного мислення до того, як це стало модним).

Якщо людина буде це вміти, то вона зможе пристосуватися до будь-якого оточення, якщо цього захоче, чи зможе знайти або створити власне оточення.

Питання адекватності вимог міністерства ми не розглядаємо. Зараз змінити це ми не можемо,  тому маємо відповідати цим вимогам. З якоїсь точки зору діти мають розуміти, що є те, що вони мусять зробити, щоб досягти якоїсь мети. Ми намагаємося зробити процес здобуття знань більш зрозумілим (для чого ми вчимо те чи інше) і більш комфортним.

У нас в школі відсутнє оцінювання і будь-які покарання за навчальну неуспішність (навіть усні). То питання мотивації – це одне з самих цікавих питань в нашій школі. Для себе ми вирішили, що мотивація має йти від дитини. Зовнішня мотивація працює до тих пір, поки є зовнішній подразник. Оскільки цю роль в школі немає кому виконувати, тому працюємо над тим, щоб дитина сама себе замотивувала. Так, це не просто, для кожної дитини це щось своє, але коли вже це знайдено, навчання і прагнення до знань переходять на інший рівень. Для одних – це оцінювання в школі, де атестуються, для інших – швидко пройти навантаження цього класу, для ще когось – монотонне проходження і закривання тем, щоб перевели в наступний клас, для декого вже з’являється цінність знань.

Я вірю в те, що кожна дитина в чомусь найкраща, і перед кожною дитиною ставиться задача знати всі предмети на середній рівень, а деякі на високий (це можуть бути не шкільні предмети, а, наприклад, співи чи шиття іграшок). Дитина може любити чи не любити предмет, але вона має знати той мінімум, який відповідає середньому рівню. І головне – ми навчаємо вчитися. Маючи достатній рівень і вміння самостійно вчитися, дитина зможе вивчити те, що їй знадобиться на будь-який необхідний рівень.

Кожна дитина може себе організувати і взяти відповідальність за своє навчання, звичайно, спочатку за допомогою дорослих. Кожна дитина вже це робила, коли навчалася повзати, ходити, говорити. Ми допомагаємо тим, що віримо в неї і разом будуємо процес навчання так, як підходить саме для нашої дитини. Цей процес займає час, у деяких дітей кілька років, поки вони знайдуть ту модель поведінки, яка їм підходить. Але краще шукати це зараз, ніж в 30 чи 40 років.

Діти від 5 років до 12 відвідують школу кожен день. Старшим це вже не так цікаво, тому вони навчаються більше самі і приходять до школи на конкретні предмети, або збираються окремо і обирають, яких викладачів запросити. Слово «учні» вже приїлося, тим більш, що вчителів у нас немає, у нас викладачі/помічники, тому шукаємо слово, яке найкраще підійде до того, ким є діти в нашій школі. Студенти? Співробітники? Слухачі?

Кожна дитина – це окремий світ і наша задача – допомогти дитині його розвинути.

Коментарі 2

  • Здравствуйте, Валентина! Очень интересная статья, где можно узнать больше информации о школе и условиях?

    • Здравствуйте, Павел! Тут на сайте есть информация в разделах: “школа” и “оплата”. Вы также можете позвонить по телефону: 050 443 88 97 и задать все интересующие Вас вопросы.